Підприємство як суб’єкт господарювання в ринковій економіці. Напрями та види діяльності підприємств  

Підприємство як суб’єкт господарювання в ринковій економіці. Напрями та види діяльності підприємств

Кожен підприємець обирає окрему сферу діяльності: виробничу, комерційну або іншу. Кожна з них, у свою чергу, складається з величезної кількості окремих видів діяльності. Наприклад, у виробничій сфері виробляється близько 30 млн. найменувань товарів різного призначення. У виробництві кожного з них застосовуються особливі засоби, спе­цифічні технології та ін., що потребує конкретних і різних форм організації самого виробничого процесу. Це зумовлює певну організаційну самостійність і технологічну відокремленість виробництв певних видів товарів.

Отже, первісною причиною існування будь-якого підприємства є суспільний поділ праці – спеціалізація окремих виробників, підприємців, господарників на виробництві окремих товарів чи наданні послуг.

Основу економіки складає виробництво, створення економічного продукту. Саме підприємства випускають продукцію, виконують роботи та послуги, тобто створюють основу для примноження національного багатства і споживання.

Економіку держави спрощено можна розглядати як сукупність різних підприємств, що знаходяться в тісному виробничому, комерційному або іншому зв’язку між собою і з державою.

В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщується до основної ланки всієї економіки – підприємства. Підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України.

Підприємство – це організаційно відокремлена й економічно самостійна ланка виробничої сфери народного господарства, що спеціалізується на виготовленні продукції, виконанні робіт і наданні послуг при задоволенні потреб ринку в його продукції або послугах із метою одержання прибутку і (або) іншого ефекту.

Підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) й інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, знак для товарів і послуг. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство є не тільки господарюючим суб’єктом, а й юридичною особою.

Юридична особа – це організація, яка має у власності, господарчому віданні або оперативному управлінні відокремлене майно і відповідає за своїми обов’язками цим майном, може від свого імені здійснювати майнові й особові немайнові права, бути відповідачем і позивачем.



Ознаками підприємства є:

1) організаційна єдність – наявність єдиного трудового колективу, організованого певним чином зі своєю внутрішньою структурою і порядком управління;

2) відокремленість майна – наявність власного майна (що складається з основних фондів і оборотних коштів), яке самостійно використовується з визначеною метою;

3) майнова відповідальність – можливість самостійно нести відповідальність за результати своєї виробничо-господарської діяльності, пред’являти позови і виступати як відповідач у суді й арбітражному суді;

4) системна єдність засобів виробництва – можливість об’єднання економічних ресурсів для виробництва економічних благ з метою отримання прибутку;

5) ідентифікаційні ознаки: наявність імені (найменування), яке має бути впізнаним і відрізнятися від назв інших підприємств. За цим іменем (найменуванням) підприємство несе обов’язки та здійснює свої права в межах чинного законодавства.

Кожне підприємство, незалежно від форми власності, галузевої приналежності та інших параметрів, є відкритою економічною системою, і в процесі свого функціонування вступає в різні взаємовідносини. Найбільш загальна модель функціонування підприємства в ринковій економіці наведена на рис 1.1.


2. Ресурси - 3. Ресурси -

витрати результати

Рис. 1.1. Ринкова модель підприємства

Блок 1 – підприємство, основним завданням якого є перетворення ресурсів; блок 2 – ресурси на вході – трудові, матеріальні, фінансові; блок 3 – ресурси на виході, тобто перетворені ресурси – готова продукція, відходи виробництва, прибуток, грошові кошти; блок 4 – соціальне середовище, з яким взаємодіє підприємство – держава, органи місцевого самоврядування, законодавство; блок 5 – природне середовище – споживання природних ресурсів, корисних копалин, повітря, води; блок 6 – взаємодія з ринком, маркетинг, при чому цей блок взаємодіє як на вході ресурсів, так і на виході; блок 7 – співвідношення з ресурсами на вході та з ресурсами на виході створює економічну роботу на підприємстві, економіку підприємства.

Для ефективної роботи підприємства в ринкових умовах господарювання важливою є розробка успішної стратегії підприємства, яка починається з визначення «місії» підприємства.

Управлінська цінність формулювання місії полягає у визначенні довгострокової орієнтації підприємства та основних рішень стосовно узгодження дій з реалізації «бачення» його розвитку.

«Бачення» – погляд вищого керівництва підприємства на те, яким може чи має бути підприємство (організація) за найсприятливішого збігу обставин.

Місія складається з довгострокового «бачення» того, що організація прагне робити, та з того, якою організацією вона намагається стати.

Місія – це головна мета діяльності підприємства або чітко окреслена причина його існування (рис. 1.2).

Місія може бути обґрунтована та визначена лише за умови чітко­го уявлення про продукцію чи послугу, яка може знайти збут на конкретному сегменті ринку, про організаційно-технологічні можливості виготовлення конкурентоспроможного продукту, про існування суспільної відповідальності фірми, що поряд з ідеєю самовизначення та формування неповторного позитивного іміджу є основою філософії існування підприємства в сучасних умовах.


Рис. 1.2. Роль місії підприємства

Місія – генеральна мета, яка стосується довгострокової орієнтації підприємства на який-небудь вид діяльності та відповідне місце на ринку; при чому «місце на ринку» розглядається з таких поглядів: які групи споживачів обслуговуються, які функції при цьому виконую­ться, які виробничі процеси використовуються.

Існують чіткі правила вибору місії (генеральної мети) підприємства чи організації, які дають змогу досить жорстко пов'язати об'єктивні та суб'єктивні її сторони.

Правило 1. Забезпечити відкриту розробку та обговорення мети серед співробітників та інших зацікавлених у діяльності підприємс­тва осіб (за допомогою формальних процедур, що дає змогу компен­сувати наслідки змін у складі співробітників і враховувати альтер­нативи в ході формулювання та коригування мети).

Правило 2. Установити, оцінити та обговорити альтернативні варіанти мети в межах організації (що допомагає співробітникам усвідомити, чим є насправді організація, де вони працюють).

Правило 3. Визначити в процесі обговорення прихильників і супро­тивників. Перші об'єднуються навколо мети, інші усвідомлюють, що їхні джерела економічного та морального задоволення перебувають за межами цієї організації, і приймають рішення про звільнення.

Місія підприємства уточнюється і деталізується за допомогою цілей підприємства.

Існує досить багато класифікаційних груп, які визначають цілі діяльності підприємства. Деякі з них поділено за такими ознаками:

за спрямованістю дій цілі – зовнішні та внутрішні;

за напрямками діяльності на підприємстві – економічні, техніко-технологічні, соціальні, екологічні;

за можливістю їхнього повного здійснення – «цілі створення» (якого-небудь матеріального об'єкта чи системи) та «цілі розвитку» (коли йдеться про процес);

за охопленням рівнів управління – цілі всього підприємства, окремих підрозділів і груп або індивідуумів;

за часовими характеристиками – короткострокові, середньострокові та довгострокові;

за відповідною спрямованістю на види діяльності – стратегічні, тактичні, оперативні;

за ступенем оновлення – цілі підтримки наявного рівня, цілі поступового розвитку окремих елементів системи та цілі оновлення;

за впливом на окремі елементи підприємства – виробничі та управлінські; останні, в свою чергу, можна поділити на адміністративні функції (планування, організація, мотивація, контроль) і функції підприємства (маркетингові, технологічні, збутові, фінансові, постачання, кадрові тощо);

за характером діяльності – цілі функціонування та цілі розвитку;

за пріоритетами – основні, побічні та підтримуючі;

за рівнем виміру – кількісні та якісні.

Виділяють певні вимоги щодо формування цілей підприємства.

1. Цілі підприємства мають бути конкретними і піддаватися виміру. Формулювання цілей у конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних господарських і соціальних рішень. Завдяки цьому можна більш обґрунтовано визначити, наскільки ефективно підприємство (фірма) працює для здійснення своїх цілей.

2. Цілі підприємства мають бути орієнтованими в часі, тобто мати конкретні горизонти прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі чи короткі проміжки часу. Довгострокова ціль має обрій прогнозування, що дорівнює п'ятьом рокам, іноді більше (7-10 років) – для передових у технічному відношенні фірм; короткострокова – у межах одного року.

3. Цілі підприємства мають бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності його діяльності. Недосяжні чи досяжні частково цілі заподіюють негативні наслідки, зокрема блокування прагнення працівників ефективно господарювати, зменшення рівня їхньої мотивації, погіршення показників інноваційної, виробничої і соціальної діяльності підприємства, зниження рівня конкурентоспроможності його продукції на ринку.

4. Цілі підприємства мають бути взаємно підтримуваними, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї цілі, не можуть перешкоджати реалізації інших цілей. Інше може призвести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділами підприємства (фірми), відповідальними за досягнення різних цілей.

Найбільша ефективність місії і цілей функціонування підприємства буде досягатися тоді, коли їх не тільки правильно сформульовано й систематизовано, а й відпрацьовано дієву систему їх практичної реалізації та контролю.

Будь-яке підприємство може бути створено:

1) відповідно рішенню власника (власників) майна або органу, що уповноважений ним (ними), організації-засновника;

2) унаслідок примусового розподілу іншого підприємства відповідно до чинного антимонопольного законодавства;

3) через виділення зі складу діючого підприємства одного чи декількох структурних підрозділів і рішення їхніх трудових колективів і за згодою власника майна (уповноваженого органу).

Підприємство має право створювати свої філії (представництва чи відділення, інші відокремлені підрозділи) з поточними і розрахунковими рахунками в банках.

Кожне створене підприємство підлягає державній реєстрації за місцем перебування у відповідному виконавчому комітеті Ради народних депутатів за визначену плату. Для цього підприємство подає до органу місцевої влади заяву, рішення засновника про створення, статут і інші визначені Кабінетом Міністрів України документи. Дані про державну реєстрацію повідомляються Міністерству економіки і Держкомітету статистики, саме підприємство заноситься до державного реєстру України згідно зі своїм ідентифікаційним цифровим кодом.

Підприємство може бути ліквідоване (реорганізоване) у випадках:

1) ухвалення відповідного рішення власником майна, визнання його банкрутом;

2) заборони діяльності за невиконання законодавчо встановлених умов.

Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, створюваною власником чи уповноваженим ним органом, а у разі банкрутства – судом чи арбітражем. Про таку акцію повідомляється в пресі з визначенням термінів претензій до підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія повинна оцінити наявне майно такого підприємства, розраховуватися з кредиторами, скласти і передати власнику ліквідаційний баланс. Підприємство вважається ліквідованим (реорганізованим) з моменту виключення його з державного реєстру України.

У практиці господарювання кожне підприємство здійснює багато видів діяльності, головні з яких такі:

1) маркетингова діяльність – це діяльність підприємства з усебічного дослідження ринку, зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства, рівня конкурентоспроможності підприємства, вимог покупців товару, формування каналів збуту продукції. Результати вивчення ринку товарів є основою розвитку і вдосконалення існуючої технологічної структури підприємства або інноваційної діяльності;

2) інноваційна діяльність – це робота підприємства з упровадження новітніх науково-дослідних розробок, технологічної і конструкторської підготовки виробництва, впровадження технічних, організаційних та інших нововведень, що позитивно впливають на процес виробництва продукції (здійснення робіт або послуг) підприємства;

3) виробнича діяльність – обґрунтування обсягу виробництва продукції певної номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку; формування маркетингових програм для обраних ринків і кожного виду продукції, їх оптимізація відносно виробничих потужностей підприємства; збалансування виробничих потужностей та програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозованого періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами;

4) комерційна діяльність – це процес безпосередньої організації збуту продукції підприємства, який характеризує ефективність інноваційно-виробничих процесів підприємства і формує прибуток підприємства, як головний показник фінансової результативності виробництва;

5) післяпродажний сервіс – це діяльність підприємства, яка охоплює пусконалагоджувальні роботи, гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення необхідними запасними частинами, проведення ремонтів під час нормативного терміну служби тощо.

Відповідно до напрямів діяльності виділяють функції, що виконує підприємство:

організаційно-економічна – забезпечення виробництва товарів та послуг, їх реалізація;

відтворювальна – інвестування капіталу на розвиток і оновлення підприємства;

соціальна – задоволення попиту споживачів у визначених сферах, отримання благ власниками і робітниками підприємства.


2671347184389017.html
2671379043941710.html
    PR.RU™